Олександр Сахаров вже понад вісім років служить у рятувальній службі Одеси. Це оповідання про важливі рішення, безцінний досвід та непохитну віру у свою місію.
Історію Олександра опубліковано на офіційній сторінці ДСНС Одеської області.
Вступивши до лав рятувальників за рекомендацією друга, який уже служив у підрозділі, він мріяв стати частиною цієї важливої команди.

Холодний розум

Олександр згадує про події, які сформували його як фахівця. Однією з найскладніших була пожежа в коледжі в центрі міста. «Крики дітей, сльози батьків, втрата колеги… Я пам&rsquoятаю, як адреналін піднімався до межі. Було страшно, але я зосередився і продовжував роботу. Пожежу ліквідували до пізнього вечора. Коли повернувся додому, не міг заспокоїтись — знову переживав все, що сталося. Тоді старші колеги навчали мене, що у нашій роботі важливо зберігати спокій. Емоції заважають, тому потрібно бути зосередженим. Їхні поради залишилися зі мною назавжди», — ділиться Олександр.

Перше врятоване життя

Справжнє усвідомлення того, що рятувальник — це його призначення, прийшло під час гасіння великої пожежі в готелі: «Вогонь охопив три поверхи, люди панікували. Температура була настільки високою, що моя каска тріснула. Ми швидко локалізували пожежу, і я побачив чоловіка, що застряг між стіною та обшивкою. Кожна секунда була на вагу золота. Ми витягли його і передали медикам. Після цього я часто згадував його обличчя. Думка про те, що я зміг врятувати його, зігрівала мені душу. Це була перша врятована мною людина. Тоді я зрозумів, що рятувальник — це моє покликання». Слова вдячності від людей, яких він врятував, залишаються найкращою мотивацією.

На службі під час війни

24 лютого 2022 року Олександр був у відпустці, але, дізнавшись про початок війни, одразу повернувся на службу. «Це був не час для відпочинку. Ми не знали, з чим зіткнемося, але розуміли, що маємо діяти. Під час війни було багато викликів, пов’язаних із нападами ворога. Найважче — усвідомлення, що людські життя під загрозою. Але щоразу сподіваюся, що це лише тривожні думки», — усміхається Олександр.
Він намагається захистити свою сім’ю — дружину та сина — від жахів війни і рідко розповідає їм про труднощі. «Спокій я знаходжу в обіймах дружини та сина», — ділиться наш герой.